Упарювання мелясної барди
На більшості спиртових -заводів, які переробляють мелясу барду скидають на поля фільтрації. Якщо кількість барди значна (12 м3 на кожні вироблені 100 дал умовного спирту-сирцю), стає неможливим використання великих площ родючих земель для вирощування сільськогосподарських культур; крім того, навколишнє повітря отруюється продуктами розкладу органічних сполук.
Одним із існуючих способів утилізації мелясної барди є її упарювання. Хімічний склад упареної післяспиртової барди наведений у табл. 1.
Таблиця 1 – Порівняльний хімічний склад меляси та упареної післяспиртової барди
Органічні кислоти, гліцерин і другі сполуки, які в упареній мелясній барді містяться у малих кількостях, не становлять практичного значення.
Барвні речовини барди, які мають поверхнево-активні властивості, зумовлюють її використання як розріджувача і пластифікатора у виробництві цементу і бетону.
Азотовмісні речовини, колоїди і солі калію визначають придатність упареної післядріжджової барди як добрива, особливо в суміші з суперфосфатом.
Упарену барду можна транспортувати на значні відстані – до 2 тис.км. Для упарювання мелясної барди розроблені різні схеми випарних станцій і конструкції випарних апаратів.
Барду упарюють на 3…4-корпусних випарних апаратах з багаторазовим використанням пари. Барда послідовно проходить через декілька апаратів або корпусів. Гостру пару подають тільки у перший корпус. Далі кожний наступний корпус обігрівається вторинною парою з попереднього. Температуру у кожному наступному корпусі знижують за рахунок зменшення тиску, при якому кипить барда.
Вторинну пару з останнього корпусу спрямовують у барометричний конденсатор, а гази, які не конденсуються, відкачують вакуум-насосом, що створює розрідження до 84 кПа.
Максимальна температура при упарюванні барди не повинна перевищувати 140… 142° С, інакше відбувається розпад (карамелізація) цукрів і амінокислот. При високих температурах руйнуються також вітаміни. Внаслідок цих процесів знижується біологічна цінність упареної барди.
